На скрипці можна грати, як Бог, як маленький божик, і як Олександр Божик

bzyk2На скрипці можна грати, як Бог, як маленький божик, і як Олександр Божик. І так вже нам пощастило, що в перших числах квітня вони усі троє грали на сцені Вінницької обласної філармонії. Причому, розібратись в тому, хто з них грав у певний момент, публіці навряд чи вдалось.

Таємницю знав лише диригент Академічного камерного оркестру «Арката» заслужений діяч мистецтв України Георгій Курков, у супроводі котрого і творило досконале «тріо» скрипалів. Але і він, врешті, склав усі диригентські палички, коли соліст заявив, що зараз гратиме щось таке, чого на репетиції не чув і оркестр. Це був справжній джем-сейшн на концерті академічної музики.

Власне, імпровізація супроводжувала увесь виступ Олександра Божика. І виявлялась вона не в текстових доповненнях до партитури творів А.Вівальді, Й.Брамса, А.Пьяцоли та інших авторів, а у власному емоційному забарвленні виконуваної музики. А вже емоцій цьому маленькому божику зі скрипкою позичати не доводилось. Він ділився ними з залом, і отримував пас у відповідь.

Справді, наш глядач не очікував на зустріч з академічним скрипалем, котрий протягом всього виступу так і не став у класичну третю позицію. Зважаючи, що руки у нього були зайняті, Олександр давав волю усім іншим частинам тіла. А потім, вдавши з себе цигана-прем’єра, пішов залом, награваючи публіці прямо на вухо щось із Сарасате.

Це вже опісля він зізнався, що є майже циганом. Але вірити йому на слово стало важко, коли перед черговим твором оголосив, що й мадярської крові в ньому є. І на підтвердження видобув зі скрипки вогонь «Чардаша» Монті. Та все ж публіці було легше повірити у його українське походження після виконання хітової «Мелодії» Скорика.

Отож, вір після цього усім сценічним байкам наших зірок. Все – фантазії. Тільки музика справжня, коли справжня зірка. Божику… Ні, божику… Словом, йому вдалося нас переконати, що він – бог скрипки й імпровізації.